ІНКЛЮЗИВНІ ЦІННОСТІ В ОСВІТІ 
Інклюзія (від Inclusion – включення) – процес збільшення ступеня участі всіх громадян у соціальному житті. Це політика й процес, що дає можливість всім дітям брати участь у всіх програмах.
Інклюзія передусім передбачає впровадження інклюзивних цінностей. Це відданість певним цінностям, яка породжує бажання долати виключення і збільшувати участь. Будь- які кроки в інклюзивному напрямі, коли вони не пов’язані з глибокими внутрішніми переконаннями, насправді є лише свідченням конформізму і слідування в фарватері панівної тенденції або слухняного виконання вказівок вищих інстанцій.
Цінності слугують базовими орієнтирами й підказками до дії. Вони спонукають нас рухатися вперед, задають напрям і вказують певний пункт призначення. Без розуміння зв’язку між своїми діями і своїми цінностями ми нездатні визначити, чи те, що ми робимо або зробили, є правильним. Адже цінності лежать в основі всіх дій, які так чи інакше стосуються інших людей. Кожна така дія стає моральним аргументом незалежно від того, усвідомлюємо ми це чи ні. Це спосіб заявити, що «так чинити правильно».
За результатами кропіткого добору й об’єднання в єдину систему цінностей, які в сукупності підтримуватимуть інклюзивний розвиток освіти, зарубіжними колегами було складено загальний перелік цінностей з таких категорій: рівність, права, участь, спільнота, повага до різноманітності, сталий розвиток, ненасильство, довіра, співчуття, чесність, мужність, радість, любов, надія/оптимізм і краса.
Кожне з цих слів відображає певну цінність, сутність якої можна усвідомити лише шляхом ретельного аналізу значення самого слова. Кожна з наведених цінностей узагальнює певну сферу діяльності та прагнень щодо вдосконалення освіти й розвитку суспільства загалом.
Для інклюзивного розвитку освіти необхідно дотримуватися всіх цих цінностей. Водночас п’ять з них порівняно з рештою, мабуть, відіграють трохи важливішу роль у розвитку інклюзивних структур, процедур і форм роботи в школах. Зокрема права людини є логічним продовженням цінування рівності, однак концепція прав має стратегічне значення для забезпечення якнайширшого визнання однакової цінності людей та для боротьби з дискримінацією.
Рівність і споріднені з нею поняття рівноправності, об’єктивності й справедливості посідають центральне місце в системі інклюзивних цінностей. З іншого боку, нерівність, нерівноправність, упередженість та несправедливість є формами виключення.
Поняття рівності не означає, що всі є однаковими або що до всіх потрібно однаково ставитися. Натомість ідеться про те, що кожну особистість слід сприймати як рівноцінну. Це розуміння рівності також говорить про те, як дорослі й діти в школі мають поводитися стосовно одне одного. Воно змушує замислитися над тим, у який спосіб дітей об’єднують у групи в класі чи у школі, й нагадує нам, що при утворенні груп необхідно уникати виникнення певної ієрархії.
Поняття рівності актуальне й тоді, коли ми аналізуємо спосіб управління навчальним закладом. Варто зауважити, що інклюзивне бачення рівності не зводиться до «створення рівних можливостей» для дітей різного статусу, матеріального добробуту та з різними життєвими умовами. У ньому передусім йдеться про зменшення впливу цих чинників, які призводять до нерівності. Рефлексія готовності людей миритися з різними формами нерівності в аспекті матеріального добробуту чи життєвих умов на національному й глобальному рівні розкриває глибокі розбіжності щодо сприйняття інклюзії. Часто аксіома про «однакову цінність і значущість кожного життя і кожної смерті» не є панівною в поведінці не тому, що люди природно більше турбуються про своїх близьких, а тому, що не вважають, що страждання інших, які не належать до їхньої родини, не є їхніми сусідами чи співгромадянами, так само мають спонукати до дії для зменшення цих страждань.
Права. Акцент на правах логічно випливає з концепції рівності. Це спосіб виразити рівноцінність кожної людини, оскільки всі люди наділені рівними правами. Тобто, для кожної людини на рівній основі належить забезпечити свободу від нужди і свободу для ініціативи. За таких умов усі отримують однакові права на харчування, житло, захист, догляд і громадянську участь. Дії, які призводять до нерівності, не можуть апелювати до наявності певного права. Це незмінний принцип будь-якої ідеї забезпечення прав на вибір чи на володіння майном, якщо реалізація таких прав призводить до посилення нерівності інших. Діти й молодь мають право отримувати безкоштовну державну (тобто таку, що забезпечується державою) освіту високої якості за місцем свого проживання. Просування концепції прав людини в сфері освіти заохочує налагоджувати стосунки, побудовані на засадах взаємності й турботи.
Іноді люди схильні пов’язувати між собою права й обов’язки, проте така позиція є хибною, якщо в ній міститься бодай якийсь натяк про те, що наділення правами залежить від тієї чи іншої поведінки. Ми володіємо правами, безумовно, лише в силу того, що є людьми. Разом з тим у деяких ситуаціях трапляється конфлікт прав – наприклад, коли для дотримання права однієї людини на безпеку доводиться накладати обмеження на свободу іншої. Очевидно, що, подібно до рівності, на практиці концепція прав теж викликає суперечності попри явну готовність дотримуватися їх у тому вигляді, в якому вони закріплені в документах Організації Об’єднаних Націй. Такий висновок напрошується сам собою, зважаючи на часті випадки нехтування ними в різних куточках світу та брак зусиль вирішувати проблеми, пов’язані з порушенням прав людини.
Участь. У навчальних закладах часто не ставиться завдання створювати можливості для участі працівників, молоді та їхніх родин. Поняття участі виходить далеко за рамки фізичної присутності, але починається воно саме з неї. Можна говорити про дві складові участі, де перша пов’язана з колективною справою чи діяльністю, а друга – з емоційним залученням. Іншими словами, участь має місце не лише тоді, коли людина залучена до певної колективної діяльності, а й тоді, коли вона відчуває свою співпричетність і те, що її приймають. Участь означає бути і співпрацювати з іншими. Вона передбачає активне залучення до навчальної діяльності. Це поняття також охоплює висловлення своєї думки в процесі прийняття рішень стосовно власного життя (у тому числі й здобуття освіти) і пов’язане з ідеями демократії і свободи. На додаток до переліченого вище, воно відображає важливе право не брати участі, утвердити власну автономію щодо групи, сказавши «ні». Іноді така поведінка потребує мужності. Коли ми усвідомлюємо джерело й природу наших дій, намірів і почуттів, це допомагає нам активно долучатися. Варто додати, що участь неможлива без діалогу з іншими на засадах рівності, а тому вона також вимагає свідомо відкласти вбік відмінності в плані статусу й повноважень. Рівень участі зростає, коли взаємодія з іншими підсилює відчуття власної ідентичності, коли нас приймають і цінують такими, якими ми є.
Повага до багатоманітності. У контексті інклюзії поважати означає цінувати інших і добре ставитися до них, виходячи з переконання в тому, що кожна людина збагачує спільноту своєю індивідуальністю і своїми позитивними діями. Повага не має нічого спільного зі схилянням перед певними людьми, тому що вони наділеними високим статусом чи повноваженнями.
Під «багатоманітністю» розуміють видимі й невидимі відмінності й подібності між людьми: багатоманітність – це будь-яка відмінність між представниками всього людського роду. У той чи інший спосіб поняття багатоманітності стосується кожної особи, а не лише тих, хто, на загальну думку, не відповідає критеріям ілюзорної нормальності. Водночас іноді значення цього терміну спотворюється, коли його пов’язують з інакшістю і вживають для характеристики тих, «хто не такий, як ми». Групи й спільноти вважаються однорідними, коли відсутнє усвідомлення відмінностей, що існують усередині них.
Інклюзивний підхід до багатоманітності вітає створення різнорідних груп і визнає рівноцінність інших, незалежно від їхньої помітної відмінності. З цього погляду багатоманітність не становить проблеми, яку необхідно вирішувати, а, навпаки, стає величезним ресурсом для життя і навчання. Таке бачення контрастує з вибірковим підходом, що покликаний підтримувати однаковість із допомогою категоризації й розподілу людей за групами, організованим відповідно до певної ієрархії цінностей.
З іншого боку, цінування багатоманітності має свої межі. Зокрема воно не означає, що ми приймаємо або цінуємо деструктивні вчинки людей стосовно інших чи навколишнього середовища, які ведуть до порушення прав людини, навіть якщо подібна поведінка є невід’ємною рисою їхньої індивідуальності. Відкидання відмінностей зазвичай обертається запереченням інакшості в нас самих. Тому коли люди не хочуть визнавати, що згодом теж можуть мати певні порушення чи постаріють, це посилює їхнє бажання відділитися від людей похилого віку чи людей з інвалідністю й породжує упереджене ставлення до них. Інклюзивний підхід до багатоманітності також передбачає розуміння й опір глибоким деструктивним загрозам, які виникають унаслідок ототожнення відмінностей чи дивності з меншовартістю. Коли таке трапляється й глибоко вкорінюється в культуру спільноти, це може призвести до масштабної дискримінації і навіть до геноциду.
Спільнота. Велике значення розбудови спільноти обумовлене усвідомленням того, що у своєму житті ми завжди пов’язані стосунками з іншими людьми і що дружба є однією з передумов нашого добробуту. Спільнота твориться під впливом культурних установок, які заохочують співпрацю. Відповідно до інклюзивного бачення спільноти, прихильність та обов’язок не обмежуються колом родини чи друзів, а переростають у ширше відчуття спільності. Це відчуття пов’язане з відповідальністю за інших, співзвучне з ідеями служіння суспільству, громадськості, глобальної громадськості та з визнанням глобальної взаємозалежності.
Інклюзивна шкільна спільнота слугує прикладом того, що означає бути відповідальним і активним громадянином, чиї права поважають за межами школи. Інклюзивні спільноти відкриті для нових членів, які збагачують їх і сприяють їхній трансформації. У площині освіти інклюзія веде до налагодження стосунків взаємної підтримки між навчальними закладами і їхніми громадами. Концепція спільноти важлива для нас тому, що в її основі лежить співпраця в дусі колегіальності та солідарності; вона допомагає зрозуміти, як можна максимально ефективно змінювати інституції, коли люди вирішують об’єднати свої зусилля.
Сталий розвиток. Головною метою освіти є готувати дітей і молодь до сталих способів життя у сталих спільнотах і середовищах на місцевому й загальносвітовому рівнях. Відданість інклюзивним цінностям також має охоплювати готовність забезпечувати умови для добробуту майбутніх поколінь.
Стаючи на інклюзивний шлях розвитку, школи стають місцем, де заохочується сталий розвиток навчання й участі кожного та стабільне зниження ступеня виключення і дискримінації. Вони намагаються не робити нескоординованих змін, які обіцяють лише короткотермінові результати, і не братися за реалізацію програм чи ініціатив, які безпосередньо не стосуються їхніх далекосяжних цілей. Екологічна сталість є одним з ключових пріоритетів інклюзії в умовах, коли погіршення стану навколишнього середовища, вирубування лісів і глобальне потепління несуть загрозу для якості життя людини і мільйони людей в усьому світі вже відчувають на собі їх негативні наслідки. Школи, які обирають стратегію інклюзивного розвитку, мають приділяти увагу підтриманню фізичного й природного середовища в закладі й поза його межами. Поруч з тим у вихованні «екологічної грамотності» потрібно виходити не зі страху катастрофи, а з розуміння природи й поваги до неї. Важливими елементами такої роботи є оптимізм і надія на те, що небезпеку можна подолати. Щоб досягти сталих результатів, усі зміни мають перетворитися на невід’ємну складову культури і через неї сприяти зміні рис особистості.
Принцип ненасильства вимагає від нас уміння слухати й розуміти точку зору іншого, зважувати переконливість аргументів – зокрема своїх власних. Для цього необхідно формувати у дітей і дорослих навички ведення переговорів, посередництва та вирішення конфліктів. Для втілення ідей ненасильства дорослі мають подавати відповідні приклади власною поведінкою. У спільнотах рівних суперечки вирішуються не шляхом примусу, що випливає з різниці в статусі чи фізичній силі, а через діалог.
Разом з тим це не означає, що люди не виступають проти позиції опонента й самі намагаються не наражатися на критику або заплющують очі на існування розбіжностей. Натомість неоднозначні питання слугують стимулом до рефлексії та творчого пошуку. Систематичне агресивне обходження з особою має місце, коли люди зловживають владою з тим, щоб змусити скривдженого відчути свою вразливість – фізичну й моральну. Залякування й переслідування за етнічною чи статевою ознакою, через інвалідність, вік, сексуальну орієнтацію, віру чи переконання – усе це форми насильства.
З іншого боку, відданість ідеям ненасильства спонукає нас переглянути свої методи вирішення конфліктів, які асоціюються з деякими варіантами маскулінної поведінки, та, відповідно, запропонувати альтернативні шляхи до формування здорової чоловічої ідентичності. Для цього слід уважно проаналізувати, що ми розуміємо під «втратою обличчя» та «втратою поваги» і те, як ці поняття пов’язані з концепцією «помсти». У зв’язку з цим потрібно шукати баланс між здатністю гідно проявляти себе й агресією. Гнів є важливим індикатором сили почуттів стосовно певної особи чи події, але він не має виливатися в агресивну відповідь – його потрібно спрямовувати на продуктивну дію.
У цьому контексті також слід згадати про інституційне насильство або інституційну агресію. Вони виникають, коли відсутня повага до людськості чи гідності тих, хто працює в організації, і коли до них ставляться лише як до засобів досягнення тієї чи іншої мети. Інституційне насильство трапляється там, де школи чи інші освітні установи бачаться як виробництва. Справжні цінності таких організацій ховаються на перший погляд у нейтральному впливі програмного забезпечення, що використовується для вирішення адміністративних та економічних завдань. Цей вплив виявляється в тому, що відносини між членами колективу набувають «ділового» значення. Ненасильницькі організації створюються і розвиваються в гармонії з потребами людей, які до них належать, у гармонії з навколишнім середовищем та місцевими спільнотами.
Довіра. Довіра сприяє участі, допомагає налагоджувати стосунки й створювати середовище, де кожен почувається безпечно й комфортно, будучи собою. Довіра завжди має виявлятися, коли йдеться про забезпечення умов для самостійного навчання (без контролю з боку вчителя) та про започаткування діалогу. Освіта здатна допомогти дітям і молоді навчитися довіряти людям поза їхнім родинним колом. Один з можливих способів розв’язання цього педагогічного завдання полягає у зваженому й вдумливому обговоренні характеру безпечних і небезпечних контактів з іншими. Це може бути особливо важливим для тих, хто почувається вразливим удома, та для тих, хто з недовірою дивиться на світ через досвід постійної дискримінації в минулому.
Довіра тісно пов’язана з ідеями відповідальної та особистої надійності. Вона необхідна для розвитку самоповаги і взаємної поваги в професійній діяльності. Що менше довіряють людям, то менш надійними вони можуть ставати. Також ми маємо довіряти іншим і вірити в те, що вони нас вислухають і відповідатимуть справедливо. Така довіра необхідна, якщо ми прагнемо виявляти й вирішувати складні проблеми, що стоять на заваді освітньому розвиткові. Адже люди можуть вільно висловлювати свою думку, коли вірять, що співрозмовники вестимуть шанобливий діалог і не намагатимуться повернути його на свою користь.
Чесність. Чесність не зводиться лише до вільного вираження правди. Так само нечесність часто набагато більше пов’язана зі свідомим замов- чуванням, ніж з прямою брехнею. Навмисне приховування інформації та створення в інших хибного уявлення про ситуацію перешкоджає їхній участі. Така тактика може слугувати інструментом контролю, який особи, наділені владою, використовують для управління тими, в кого влади менше. Чесність також передбачає відмову особи від лукавства та чітке дотримання заявлених нею цінностей чи принципів.
Чесність пов’язана з добросовісністю і щирістю. Крім того, вона стоїть в одному ряду з такими цінностями, як мужність і довіра. Так, бути чесним значно складніше, коле це вимагає мужності, і легше – коли є довіра до інших і впевненість у їхній підтримці.
Чесність в освіті вимагає від школи формування у молоді знання місцевих і глобальних реалій, заохочення їх добре орієнтуватися в подіях, які відбуваються навколо них, щоб приймати обґрунтовані рішення нині та в майбутньому. Вона також передбачає, що потрібно спонукати ставити складні запитання і бути готовим визнати обмеженість власних знань.
Мужність. Людина часто потребує мужності, щоб не прогинатися під вагою умовностей, влади й авторитету; щоби йти всупереч поглядам і культурі своєї групи; щоб мислити самостійно та висловлювати свою точку зору. Також більшої особистої мужності вимагають ситуації, коли необхідно обстоювати власну позицію чи захищати інших там, де немає культури взаємної підтримки або де вона зруйнована. Як правило, значна мужність потрібна для розкриття фактів недобросовісної діяльності у власній організації, коли так званий «донощик» ризикує службовим підвищенням, роботою і дружніми зв’язками. З одного погляду, інформування компетентних органів про протиправні дії вважається зрадою стосовно тих, хто має владу в цій організації, але з іншого, інклюзивного погляду, справжня відданість – це відданість ширшій громаді та найбільш вразливим її представникам. У певному сенсі боротьба з дискримінацією теж вимагає мужності, оскільки спершу необхідно визнати її існування, назвати речі своїми іменами та протидіяти їй.
Радість. Головним завданням інклюзивної системи цінностей є всебічний розвиток особистості, – в тому числі її емоцій та почуттів, – підняття людського духу та забезпечення умов для радісного навчання, викладання і міжособистісної взаємодії. Ці цінності допомагають перетворювати навчальні заклади на місця, де добре «ставати» і просто «бути».
Радісна освіта сприяє активізації навчання, створюючи атмосферу гри, веселощів і гумору. Вона дарує відчуття задоволення і втіхи від формування нових інтересів, знань і навичок та акцентує ці почуття, відводячи їм важливу роль у закріпленні набутих навчальних результатів. Заклади, які в своїй діяльності керуються лише вузьким набо-ром вимог обов’язкової навчальної програми або трактують роль освіти винятково як засіб здобуття певного особистого статусу й економічних вигод, часто являють собою невеселе й похмуре місце. Такий підхід применшує дітей і дорослих, обмежуючи їхнє самовираження, та породжує невдоволеність і відчуження.
Співчуття. Співчувати значить розуміти страждання інших і намагатись його полегшити. Співчуття вимагає свідомо докладати зусиль для того, щоб дізнатися про ступінь дискримінації на локальному і глобальному рівнях. Ця цінність передбачає готовність цікавитися поглядами інших людей і перейматися їхніми почуттями. Вона означає, що особисте благополуччя закінчується там, де починається занепокоєння благополуччям кожного, проте не настільки, щоб заохочувати всіх почуватися нещасними доти, поки кожен не зможе усміхатися. У практичній площині співчуття веде до відмови від каральних підходів до порушення правил і заміни їх професійними обов’язками турботи й винахідливості. Воно спонукає дорослих визнавати за собою певну частку відповідальності у ситуаціях розладу стосунків з дітьми й молоддю. Якими б серйозними не були непорозуміння між молодою особою й закладом, вони не скасовують професійного обов’язку продовжувати шукати відповідь на запитання «Як найкраще допомогти йому або їй формувати стосунки й долучатися до навчання в школі?»
Освіта, побудована на засадах співчуття, – це освіта, де можна – незалежно від статусу особи – визнавати помилки, приймати вибачення, залагоджувати заподіяну шкоду й отримувати прощення.
Любов. Співчуття тісно пов’язане з такою цінністю, як любов (чи турбота). Саме глибока турбота про інших, яка нічого не просить навзамін, є однією з головних складових мотивації багатьох педагогів та основою їхнього покликання. Турбота передбачає готовність виховувати особистість таким чином, щоб допомагати їй бути й ставати собою, виходячи з визнання того, що потенціал людини найповніше розкривається тоді, коли її цінують.
Такий підхід сприяє розвиткові відчуття ідентичності й належності та заохочує до участі. Бажання турбуватися про інших і приймати турботу у відповідь закладає передумови для створення спільнот, об’єднаних духом спільності та колективною діяльністю. Поруч з тим «любов» або «турбота» як освітня цінність є ознакою асиметричних стосунків. Іншими словами, вона покладає на педагогів обов’язок однаково турбуватися про всіх дітей і молодь у своїх класах та школах без огляду на те, скільки теплоти й вдячності або який прогрес демонструють їхні вихованці.
Надія/оптимізм. Цінність, пов’язану з надією й оптимізмом, також можна вважати професійним обов’язком педагогів та особистим обов’язком батьків і опікунів: це значить, що ми всі зобов’язані вселяти впевненість у можливості розв’язання особистих, локальних, національних і глобальних труднощів. Ця цінність також означає, що потрібно показувати, як люди можуть змінювати на краще власне життя та життя інших у локальному й глобальному масштабах. Під цим не слід розуміти, що ми лише «дивимося на світлий бік життя» та не помічаємо реальної ситуації у світі чи цинічних мотивів інших. Адже надія та оптимізм невіддільні від прагнення об’єктивно сприймати реальність, щоб на її основі вживати принципових заходів.
Краса. Питання щодо творення краси може видатися неоднозначним, адже очевидно, що судження про красу – в очах та в думках того, хто її творить чи споглядає. Також відомо, наскільки гнітючою і відчужуючою є комерційна пропаганда певних уявлень про красу стосовно значної кількості людей.
Красу можна побачити в безкорисливих добрих вчинках; у тих чудових випадках, коли спілкування піднімається над особистими інтересами; у колективній роботі та взаємній підтримці в процесі боротьби за права, коли люди усвідомлюють свою силу й виражають свою думку. Вона присутня там, де людині надзвичайно подобається те, що створила вона чи хтось інший, коли людина проймається музикою чи витвором художнього мистецтва. Красу в тому сенсі, який у неї вкладає інклюзія, слід шукати не в стереотипних образах, а в розмаїтті людей та в розмаїтті природи.
Викладена система цінностей наводиться не в якості припису, а радше як запрошення до діалогу. Коли люди спільно рефлексують з приводу цінностей, які лежать в основі їхніх дій та дій інших, а також цінностей, які б вони хотіли запроваджувати більш послідовно, у них формується ціннісна грамотність і вдосконалюються навички моральної аргументації. Це залежатиме від глибини розуміння та осмислення сутності категорій цінностей і того, як вони можуть впливати на дії. Тому, щоб допомогти собі та іншим дорослим і дітям аналізувати цінності, що визначають характер дій, необхідно розвивати здатність до рефлексії. У цьому процесі може стати зрозуміло, що деякі рішення залежать від урівноважування однієї цінності іншою – наприклад, у ситуації, коли участь однієї дитини зменшує можливості для участі іншої.
Набуття такої грамотності стосовно цінностей та їхнього значення для дій час від часу вимагає від нас робити складний вибір між протилежними моральними аргументами. У результаті діалогу з членами колективу, дітьми, родинами й членами педагогічної ради може постати узгоджена система цінностей.
Література
- Індекс інклюзії: розвиток навчання та участі в життєдіяльності шкіл: посіб./ [Тоні Бут]; пер. З англ. - К.: ТОВ Видавничий дім «Плеяди», 2015. – 190. ISBN 978-966-2432-30-5
- Інклюзивна освіта [Електронний ресурс] www.ussf.kiev.ua – Назва з екрану, сайт Всеукрїнського фонду «Крок за кроком».
- Інклюзивне навчання [Електронний ресурс] https://mon.gov.ua/ua/tag/inklyuzivne-navchannya - Назва з екрану, сайт МОН України.
- Концепція розвитку інклюзивної освіти // Наказ МОН України від
01.10.2010 р. № 912 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://firstedu.org.ua/index.php. – Назва з екрану.
- Національна стратегія реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017—2026 рр. [Електронний ресурс] https://mon.gov.ua/ua/osvita/inklyuzivne-navchannya/nacionalna-strategiya-reformuvannya-sistemi-internativ - Назва з екрану, сайт МОН України.
- Основи інклюзивної освіти. УДК 371.3 Навчально‐методичний посібник:/ за заг. ред.. Колупаєвої А.А. – К: «А. С. К.», 2012. – 308 с.
