Компенсаторні та допоміжні засоби та їх вплив на формування доступного середовища.

Презентація до теми >>>

Доступність — заходи по забезпеченню людей з інвалідністю доступу на рівні з іншими до фізичного оточення, транспорту, інформації та спілкування, включаючи інформаційно-комунікаційні технології і системи, а також до інших об’єктів і послуг, відкритих для населення, або, що надаються населенню, як в міських, так і в сільських районах (Конвенція ООН про права інвалідів).

При облаштуванні вуличного середовища, прилеглої до будівлі території, входів і внутрішнього простору (коридорів, класних кімнат, залів тощо), потрібно враховувати можливість та особливості використання компенсаторних і допоміжних засобів, які застосовують люди з інвалідністю, ступені ураження таких людей та їх нозології.

Наприклад, для людини у візку потрібно врахувати той факт, що їй потрібно більше простору для маневрування.

Для людей з ураженням зору необхідні певні тактильні та контрастні орієнтири для їх безпечного пересування та кращого запам’ятовування маршрутів, озвучений супровід оголошень, позначення шрифтом Брайля тощо.

Для людей з ураженням слуху важлива наявність комунікативних технологій — доступної візуальної інформації, персоналу навченому основам жестової мови та ін.

Ці та інші аспекти знайшли своє відображення в Державних будівельних нормах та національних стандартах України: ДБН В.2.2-3-97. Будинки і споруди. Будинки та споруди навчальних закладів, ДБН В.2.2-9-99. Будинки і споруди. Громадські будинки та споруди. Основні положення (додаток «Г» — обов’язковий), ДБН В.2.2-17:2006 Будинки і споруди. Доступність будинків і споруд для маломобільних груп населення, ДСТУ-Н В.2.2-31-2011 Настанова з облаштування будинків і споруд цивільного призначення елементами доступності для осіб з вадами зору та слуху.

Нозологія (від грецької νόσος — хвороба і λόγος – причина) – розділ теоретичної медицини, що включає вчення про хвороби, їхню класифікацію і номенклатуру, діагноз, етіологію, патогенез, загальні принципи лікування та профілактику захворювань.

Для кожної нозології людей з інвалідністю виробляються певні допоміжні засоби і пристрої, за допомогою яких вони можуть в тій чи іншій мірі компенсувати втрачені чи ослаблені функції організму, розширивши можливості особистої мобільності та межі незалежності від сторонньої допомоги.

За нозологією людей з інвалідністю, які потребують спеціальних/допоміжних засобів або технологій для переміщення чи орієнтування, об’єднують у наступні групи:

• особи з вадами та ураженнями опорно-рухового апарату (ОРА);
• особи з вадами зору та тотально незрячі;
• особи з вадами слуху та нечуючі.

Компенсаторні засоби — це засоби, які повністю (або в значній мірі) компенсують втрачені/ ослаблені функції організму і якими споживач вимушений користуватись постійно, та без яких неможливе (значно ускладнене) пересування, сприйняття зовнішньої (сенсорної) інформації чи здійснення інших соціальних функцій.

Допоміжні засоби — це засоби, які необхідні користувачу для спрощення процесу самообслуговування, або з метою підвищення безпеки та комфорту при переміщенні чи здійсненні інших соціальних функцій.

Особи з порушенням опоно-рухового апарату користуються:

КОМПЕНСАТОРНІ ЗАСОБИ:

1. Крісла-коляски: з приводом від колісного обруча, для переміщення з допомогою супроводжуючого, електричні крісла–коляски, електричні коляски з пристроєм для вставання.

2. Ходунки опорні.

3. Протези та ортези (фіксатори суглобів)

4. Тростини опорні, милиці: милиці опорні з пахвовою підтримкою, милиця опорна з підтримкою плеча, тростина опорна зі збільшеною опорою, тростина опорна (монолітні, телескопічні і такі що складаються).

ДОПОМІЖНІ ЗАСОБИ:

1. Платформи підйомні сходові.

2. Платформи підйомні вертикальні, ліфти.

3. Скаламобілі.

Особи з ураженням зору (та тотально незрячі) користуються:

КОМПЕНСАТОРНІ ЗАСОБИ:

1. окуляри та контактні лінзи;

2. тростина (палиця) тактильна: монолітна, складна, телескопічна;

3. тростина (палиця) опорно-тактильна: монолітна, складна, телескопічна (для осіб з порушенням зору або тотально незрячих, які мають супутні порушення — органів слуху, вестибулярного апарату чи опорно-рухового апарату, і використовують такий засіб не тільки для орієнтування, а також для спирання); ӽ собака–поводир;

4. GPS – навігатор.

ДОПОМІЖНІ ЗАСОБИ:

1. світлофори, дубльовані звуковим сигналом;

2. звукові маячки при вході до будівель та споруд;

3. табло оголошень, що оснащені звуковим супроводом (наприклад про небезпеку);

4. тактильні (рельєфні) направляючі та попереджувальні лінії;

5. контрастні (кольорові) направляючі та попереджувальні лінії;

6. диктофони; ӽ принтери зі шрифтом Брайля тощо.

Довга тростина — це багатофункціональний інструмент, який у процесі самостійного пересування є основним для переважної більшості незрячих у всьому світі. Цей інструмент пройшов свій шлях еволюції від грубої палиці до сучасної елегантної тростини.

«Довга палиця незрячих» і «біла тростина незрячих» — це два синонімічних поняття, які рівною мірою використовуються в сучасній практиці реабілітації незрячих.

Яка ж роль довгої тростини в процесі самостійного пересування незрячих? Передусім цей інструмент дозволяє значно розширити коридор тактильного сприйняття для цієї групи людей. При самостійному пересуванні незрячий постійно обмацує тростиною поверхню попереду себе, тростина в цій ситуації виконує функцію щупа. Правильно виконуючи прийоми роботи тростиною, незрячий може значною мірою убезпечити своє пересування, своєчасно виявляючи та долаючи різні види перешкод, розташованих вище і нижче поверхні шляху, а також перешкод, розташованих збоку. У цьому випадку тростина виконує функцію буфера.

Торкаючись і б’ючи палицею об поверхню шляху, по предметах (перешкодах), незрячий чує звуки, аналіз яких дає йому інформацію, необхідну в процесі орієнтації і пересуванні. Досвідчені незрячі особи широко використовують тростину в плані отримання відображених звуків (луна), що сприяє підвищенню рівня їх готовності до взаємодії з навколишнім середовищем. Використання тростини як «генератора звуку» — одна з обов’язкових умов у процесі визначення свого місця розташування в просторі.

Особи з вадами слуху користуються:

КОМПЕНСАТОРНІ ЗАСОБИ:

1. слухові апарати;

2. мова жестів;

3. кохлеарні імпланти.

На відміну від слухових апаратів, кохлеарні імпланти не підсилюють звуків. Вони замінюють роботу пошкоджених частин внутрішнього вуха, перетворюючи звукові хвилі в електричні імпульси та передаючи їх у слуховий нерв. Кохлеарні імплантати «обходять» пошкоджені волосяні клітини за допомогою електродів, введених безпосередньо в слимак (cochlea) внутрішнього вуха. Шляхом перетворення звуку в електричний сигнал, який передається безпосередньо в мозок, така система вводить глуху людину в світ звуків.

Імплантат не лікує глухоту, основною метою його — є допомога глухій особі розуміти розмовну мову без виключного сприймання візуальних знаків і мови жестів. Кохлеарний імплантат забезпечує звук, але не забезпечує його розуміння. Розуміння звуку приходить з досвідом і поступовим навчанням мозку.

Система кохлеарного імплантату включає внутрішньокохлеарні електроди, а також мікрофон, перетворювач звуку та передавач. Апарат фіксують під шкірою на потиличній кістці, а спіралеподібні електроди — безпосередньо в слимаку.

ДОПОМІЖНІ ЗАСОБИ:

1. перекладач з/на мову жестів;

2. спеціально пристосовані мобільні телефони;

3. титрування.

Запитання для самоконтролю

1. Яка основна відмінність між поняттями «компенсаторні засоби» і «допоміжні засоби»?

Практичні завдання

1. Навести приклади облаштування вуличного середовища, прилеглої до будівлі території, входів і внутрішнього простору (коридорів, класних кімнат, залів тощо) для дітей з різних нозологій.

2. Скласти план співпраці педагогів вашої школи з батьками і громадою щодо забезпечення створення доступного середовища для школярів різних нозологій.

Джерело:

УДК 38.712-02я7+74.3я7

ББК 72.05:376.091.6](072)А87 Архітектурна доступність шкіл: навч.-метод. посіб./за заг. ред. Байди Л. Ю., Красюкової-Еннс О. В; колек. авторів: Азін В.О., Грибальский Я.В., Байда Л.Ю., Красюкова-Еннс О.В. – К: 2012. - 88 с.