Дефектолог-практик - Про мотивацію до навчання (Виступ заступника директора з НВР)

Проблеми формування мотивації навчальної діяльності школярів за сучасних умов

У класичній педагогіці, яка намагалась вирішити проблему заохочення учнів до учіння позитивно, ми знаходимо багато цікавих ідей і спроб його практичного здійснення: «риторична школа» М.Ф. Квінтіліана (І — II ст.), школа В. де-Фельтре (XIV — XV ст.) під назвою «Дім радощів», школа «Чеських братів», яку очолював Я.А. Коменський (XVI — XVII ст.), школи Й.Г. Песталоцці (XVIII—ХІХст.), учительська діяльність А.Ф. Дістервега (XIX ст.), «Новий інститут для утворення характеру» та школи в Нью-Ленарке і «Нової Гармонії», організовані Р. Оуеном (XIX ст.), Яснополянська школа Л.М. Толстого (ХІХ-ХХст.), школи «бадьорого життя», організовані СТ. Шацьким, дитячі колонії, керовані А.С. Макаренком, Павлиська середня школа, яку очолював видатний український педагог В.О. Сухомлинський... Це той безперервний потік педагогічних пошуків, спрямований на захоплення учнями процесом пізнання, на організацію навчання і виховання, що грунтуються на взаємному довір'ї, любові й повазі учителів і учнів.

Традиційна українська школа розглядає кожну дитину не стільки як об’єкт, що потребує впливу, скільки як особистість, що інтенсивно розвивається в процесі навчальної діяльності. І щоб учень займав активну позицію в процесі навчальної діяльності, він повинен мати потужні джерела мотивації до навчання. Теорія мотивації випливає з необхідності будувати педагогічний процес таким чином, щоб його методика орієнтувалася на якомога глибше проникнення у внутрішній світ дитини, мала на меті пробуджувати і розвивати в ній здібності й нахили. Тому основним у педагогічному мистецтві вчителя є вміння спонукати, а не примушувати.

Така система передбачає позитивну аргументацію методів і засобів впливу на дитину, за якою майстерність учителя виявляється в тому, що він стимулює учня робити все з власної волі, з бажанням і радістю. Отже, в основі теорії й практики мотивації лежить оптимістична гуманістична концепція, складова проблемного питання нашої щколи, зорієнтована на великі потенціальні здібності й можливості самих дітей. Вона ґрунтується на тому положенні, що саме спонукальна, а не примусова сила навчання й виховання здатна перетворити дитину з об’єкта впливу педагогів на суб’єкт особистого розвитку.

Проблема як досягти того, щоб учні тривалий час бажали вивчати певний предмет (саме бажали, а не мусили), тобто мотивація учнів до навчання, є надзвичайно актуальною в наш час.

Мотивація учіння - це система стійких мотивів, що визначає конкретну активну навчально-пізнавальну діяльність учня. Первинне уявлення про перевагу тих чи інших мотивів учіння у певній їх ієрархії можна отримати шляхом спостереження за ставленням учня до учіння.

Це ставлення учителі-практики зазвичай називають активністю. Активність визначає ступінь входження учня в предмет його діяльності: готовність виконувати навчальні завдання, намагання виконувати діяльність самостійно, свідоме виконання завдань, систематичність учіння, намагання підвищити свій освітній рівень тощо. Пізнавальна активність тісно пов'язана із самостійністю - визначенням об'єкта, засобів діяльності, здійснення діяльності учнем без допомоги дорослих і учителів. Активніші учні, як правило, є більш самостійними.

Недостатня власна активність школяра з розумовою відсталістю ставить його в залежність від інших, позбавляючи при цьому самостійності. Управління активністю учнів традиційно називають активізацією. Головна мета активізації - формування активної самостійної пізнавальної діяльності учнів у засвоєнні ними змісту освіти. Як же формується в учнів потреба в умінні й інтерес до оволодіння знаннями?

«Учень — це не посудина, яку необхідно наповнити, а факел, який потрібно запалити.» Паскаль

На формування потреби в оволодінні знаннями суттєво впливає ситуація, в якій учень переживає задоволення від своїх успіхів у навчанні. Цей фактор ефективний в усіх випадках. Передусім він важливий для учнів з вадами розумового розвитку, особливо тоді, коли труднощі в учінні не тільки долаються, а й зростають, коли учень втрачає віру в свій успіх, перестає навчатися, проявляє негативне ставлення до учіння. Своєчасно створена для таких школярів ситуація успіху стимулює задоволення, почуття радості, вселяє віру в свої сили. Школяр починає розуміти, що становище не безнадійне, що його зусилля, спрямовані на оволодіння знаннями, дали і можуть давати позитивні результати. Для дітей, які мають достатній рівень навчальних досягнень, ситуація інтелектуального задоволення виникає тоді, коли долається вищий рівень труднощів. Тому досвідчені вчителі пропонують класу завдання трирівневої складності: творчі, конструктивні, репродуктивні.
«Якщо вчитель не зміг дати дитині радощів успіху — учіння перетвориться для незміцнілої, без наявного морального досвіду людини в тяжкий тягар.» В. О. Сухомлинський

Для розвитку потреби в знаннях та інтересу до оволодіння ними педагогами використовуються різноманітні шляхи і засоби. Серед них: -викладання, що захоплює, новизна навчального матеріалу, використання яскравих прикладів і фактів в процесі викладу нового матеріалу, історизм, зв'язок знань із долею людей, які їх відкрили, показ практичного
застосування знань у зв'язку з життєвими планами і орієнтаціями учнів;
використання нових і нетрадиційних форм навчання, проблемне навчання, евристичне навчання, навчання з комп'ютерною підтримкою, застосування мультимедіа -систем, використання інтерактивних комп'ютерних засобів;
взаємонавчання, рецензування відповідей товаришів, оцінка усних відповідей і письмових робіт однокласників, допомога слабшим учням;
участь у дискусіях і обговореннях, відстоювання власної думки, постановка запитань до своїх товаришів і учителів, створення ситуацій самоперевірки, аналізу особистих пізнавальних і практичних дій тощо.
Дієвим фактором у цьому відношенні є й особистість педагога, його ерудиція, майстерність викладання. Учитель, що досконало і глибоко володіє наукою, процес навчання будує логічно, чітко, доступно; оперує цікавими деталями, фактами; вражає учнів великим кругозором, захоплює своєю освіченістю. У цьому випадку спрацьовує психологічний механізм наслідування. Учні переживають внутрішні протиріччя між наявним і необхідним рівнем своїх знань, що і стимулює їх до більш активного учіння.

Слід з’ясувати значення понять стимулу і мотиву.

Стимул — це насамперед засіб, який спонукає дитину до посиленої діяльності, своєрідний зовнішній поштовх, сила якого зростає залежно від його суспільної значущості. Сюди можна віднести перехід до перспективнішого класу, отримання пільг на екзаменах та інші суспільно-політичні, моральні, економічні причини.

Мотив — це усвідомлене дитиною внутрішнє спонукання до дії. Він більше індивідуалізований у своїх проявах, ніж стимул. Наприклад, батьки, яких потрібно потішити оцінкою, приємне відчуття своєї майстерності або відчуття радості від відкриття нового тощо.

Усе це дає змогу зробити висновок про те, що стимули являють собою такі чинники поведінки людини, які сприяють усвідомленню нею своїх потреб і на основі відповідних мотивів та орієнтації допомагають вибору найцінніших із них в соціальному та особистісному плані.

Мотивація передбачає:

• морально-психологічну стимуляцію навчальної діяльності, так званий «внутрішній двигун»;

• прагнення людини домагатися успіху в різних видах діяльності;

• пошук відповідей на запитання «чому?», «навіщо?», «заради чого?».

Що ж потрібно робити, щоб підвищити мотиваційну сферу учнів? Насамперед учитель має формувати вчителем зміст навчального матеріалу як систему практичних і навчальних завдань та організувати активні дії дитини з їх вирішенням. Від майстерності вчителя, його педагогічного досвіду і психологічного настрою залежить те, чи зможе він використати такі методи і форми роботи з учнями, за яких у них сформуються сталі позитивні мотиви для набуття знань, умінь і навичок, виникнуть інтелектуальні інтереси.

Мотиви навчання у школярів, мабуть, завжди будуть змішаними. Є батьки і педагоги, яких треба порадувати, оточуючі, з якими треба мати справу, приємне відчуття майстерності, яке потрібно розвивати в собі. Водночас розвиваються інтереси дитини, і світ ніби відкривається для неї.

Отже, шкільна діяльність для різних дітей має різний зміст. Для одних вона є засобом отримати похвалу батьків, сподобатися вчителю (зовнішня мотивація), для інших — це проникнення в суспільне життя, самореалізація особистості (внутрішня мотивація). Мотиви навчання не повинні бути пасивними і споглядальними, вони передусім мають базуватися на активному інтересі до того, що є предметом вивчення.

Процес формування мотивів навчання починається в початкових класах, а згодом продовжується й у старших. І майбутнє ставлення дитини до навчання залежить від класовода, його вміння спонукати дитину навчатися з власної волі, з бажанням і радістю, а згодом — і від учителів-предметників.

З розвитком дитини збагачується й сама навчальна мотивація: розвиваються пізнавальні інтереси, зростає зацікавленість не тільки процесом навчання, а й змістом. Дитина усвідомлює необхідність виконання вправ, у неї виникає почуття обов’язку, відповідальності. Це позитивний бік цього етапу.

Кожний вид діяльності можна розікласти на складові: хочу, можу, навіщо це робити. Людина народжена бути активною, діяльнісною. І коли немає позитивної діяльності, на її місце приходить інша — негативна, або, як ми її називаємо, саморуйнівна.

Найважливішим мотивом навчання є почуття успіху, задоволення від досягнутого. Серед багатьох чинників, які впливають на мотивацію учнів до навчання, одним із найважливіших є оцінка (саме не бал, а оцінка). Тому одним із найдієвіших методів мотивації навчання учнів має бути створення на уроці ситуації успіху. При цьому вчителям потрібно добирати для учнів посильні завдання, оцінювати їхнє виконання. Під час цього слід забезпечувати належний мікроклімат, у якому учень позбувся б почуття невпевненості та страху. Схвальні оцінювальні судження вчителя викликають в учнів позитивні емоції. Часто оцінка відіграє роль вольового мотиву, проте говорити про її стимуляційне значення можна тільки тоді, коли вона викликає в учня бажання поглибити знання, виховує в нього вольові риси характеру. Дієвість оцінювання значною мірою залежить від коментування її педагогом. Бо гуманізація освіти потребує, щоб навчання було вільним від тиску на учнів, психологічного дискомфорту, породженого необ’єктивним оцінюванням.

Успіх — головне джерело мотивації учня до навчання. Тільки успіх дає задоволення від навчання й приведе в подальшому до ще кращих успіхів. Один раз досягнутий успіх забезпечить заохочення й бажання повторного успіху. Саме така самосвідомість і породжує мотивацію.

Як же ми можемо діяти в цій ситуації?

Як через похвалу або критичне визнання успіхів наших дітей, так і через інтерес до їхнього особистого розвитку! Це просто диво, скільки сили знаходить у собі маленька людина, визнана іншими дорослими людьми.

Похвала — це не що інше, як один із видів нагороди, що підвищує почуття гідності і може подіяти як позитивний імпульс для нового успіху. Дуже важливо підходити індивідуально, порівнюючи нинішній рівень учня з його попереднім рівнем і вказувати на індивідуальний розвиток дитини.

Ні в якому разі не можна порівнювати рівень певного учня з рівнем інших учнів класу, бо при цьому ми принижуємо дитину, віднімаємо його впевненість у собі й цим забезпечуємо початок невдач, тому що одна невдача породжує песимізм, який розвиває недостатню віру в себе і знижує почуття гідності. З цього і народжується антимотивація — небажання старатися більше.

Звичайно, критика має велику силу, її не слід зовсім відкидати, бо виважена критика теж мотивує.

Але ця критика має будувати мости, а не, навпаки, все руйнувати. Ми повинні критикою не ображати дітей, а підштовхувати до нових успіхів (Я знаю, ти це можеш!).

Крім того, ми повинні вчити учнів долати невдачі, не боятися їх.

Найкраща реакція на невдачу і для вчителів, і для батьків удома — не бачити просто оцінку, тобто результат, а шукати причини невдач і допомагати дитині їх подолати.

Існує ряд педагогічних рекомендацій, яких мусить дотримуватися учитель: не слід занижувати учню оцінку за пропуски, несерйозне ставлення до навчання, недисциплінованість і неслухняність. Оцінка не є одним із способів покарання учня. Використання оцінки як дисциплінарного впливу призводить до негативних наслідків. Учні починають думати, що вчитель несправедливий, недобрий, а недоброзичливість до вчителя може перерости в нелюбов до предмета.

Проте використовувати тільки мотиви пізнавального інтересу — замало. Особливо важливо, щоб учителі школи розвивали в учнів мотиви обов’язку і відповідальності в навчанні. У такому разі діти намагатимуться перемогти всі ймовірні труднощі, відчуватимуть радість від цих перемог, навіть з тих предметів, до яких не мають безпосереднього інтересу. У цьому полягає органічний зв’язок мотивів обов’язку та інтересу, про які слід пам’ятати кожному вчителеві і не протиставляти їх між собою. Отже, формувати в учнів мотиви обов’язку та відповідальності необхідно на основі методів пояснення суспільного й індивідуального значення навчання, методів вправ, методів похвали за успішне й сумлінне виконання обов’язків, методів оперативного контролю за виконанням вимог тощо.

Неможливо переоцінити роль особистості вчителя у сфері педагогічного стимулювання позитивної мотивації школярів під час навчання. Педагог не тільки повідомляє учням певні знання, а й служить для них взірцем. Педагог є безпосереднім уособленням педагогічного процесу, людиною, на яку рівняються і з якою порівнюють себе учні.

Поліпшення передусім якості викладання, майстерності вчителя, вдосконалення методів і прийомів роботи, спрямованих на підвищення інтересу до предмета, розвиток мотиваційної сфери, стимулювання пізнавальної активності учнів, уміння практично застосовувати набуті знання — ось цей нешвидкий, але надійний шлях активізації пізнавальної діяльності школярів.

Аналіз відвіданих уроків показав, що з метою формування позитивних мотивів навчальної діяльності вчителі школи використовують такі методи: словесні, наочні й практичні, репродуктивні й пошукові, індуктивні й дедуктивні, а також методи самостійної навчальної роботи. Також використовують наочність, яка підвищує інтерес учнів до досліджуваних питань, допомагає подолати втому або негативні відчуття. Організовують лабораторні, практичні, самостійні роботи, які теж виступають у ролі мотивів активної навчальної діяльності. Але рідко застосовують проблемно-пошукові методи, які є надзвичайно цінними в створенні позитивних мотивів навчання, особливо для самостійної роботи учнів.

Кожен із названих вище методів організації навчально-пізнавальної діяльності є не тільки інформаційно-навчальним, а й мотиваційним. Важливу роль у мотивації навчання відіграють методи емоційного стимулювання учнів, які в процесі навчання створюють ситуацію емоційно-моральних переживань. Так, вивчаючи твори українських письменників, вчителі _______так добирають зміст матеріалу, приклади і факти, так їх розкривають, що викликають в учнів почуття співпереживання, гордості тощо. Емоційні уривки з текстів, ілюстрації, емоційна розповідь учителів — це прийоми реалізації методу створення емоційних переживань у навчанні. Один із прийомів емоційного мотивування навчання - створення ситуації захопленості, тобто введення до навчального процесу захопливих прикладів, парадоксальних фактів спостерігаються на уроках історії України, природознавства, географії. Підвищений інтерес учнів викликає аналіз уривків з художньої літератури, присвячених життю та діяльності видатних учених, громадських діячів. Наприклад, на уроках історії використання фактів із життя українських гетьманів та інших діячів може не тільки зацікавити учнів, а й викликати позитивне ставлення до предмета і досліджуваної теми. Для створення емоційних ситуацій під час уроків велике значення мають художність та емоційність мови вчителя. Без емоційності мова вчителя є тільки інформативно корисною, але, на жаль, вона не стає позитивним мотивом активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Для формування навчальних мотивів велике значення має використання ситуацій пізнавальної новизни, пізнавальних ігор, навчальних дискусій, пізнавальних протиріч, використання різноманітних аналогій, створення ситуацій успіху тощо. Але педаги школи рідко застосовують методи боротьби різних поглядів з тієї чи іншої проблеми (теми). Залучення учнів до ситуацій навчальних дискусій поглиблює їхні знання з окремих питань і на цьому ґрунті викликає нову хвилю інтересу до навчання. Звичайно, учні не завжди висловлюють кінцеве рішення про істинність тієї чи іншої точки зору, але в них виникає інтерес до глибшого вивчення цих питань. Як метод мотивації учителі трудового навчання: ______часто використовують - аналіз життєвих ситуацій. Цей метод безпосередньо мотивує навчання шляхом максимально ймовірної конкретизації знань, тісного зв’язку з особистісною вагомістю для учня та його оточення.

Учителі школи вміють формувати в учнів глибокі мотиви навчання, створюючи для цього відповідні умови на уроках. Але цей процес розраховано на творчість учителя, його постійне вдосконалення. Недаремно ж іще К. Ушинський писав: «Учитель живе доти, доки вчиться, щойно він перестає вчитись, у ньому помирає вчитель».

Ви ж усі, я переконана, все життя працюватимете для того, щоб навчання було ефективним і плідним, стало радістю й задоволенням для кожної дитини. І якщо вірити М. Остроградському, що «хороші вчителі створюють хороших учнів», то в майбутньому, я вірю, учні нашої школи стануть справжніми людьми, достойними громадянами нашої країни.